top of page
Творчість Елеонори Зими
(дівоче прізвище - Синиця)
Пісня синички
Краю сонячний мій,
дай мені майбуття,
Я твоя щебетлива, весела пташинка
Як волошка в житах –
землі й неба дитя
Я маленька твоя Українка!
Я твоєї Весни – лазореве маля,
Пташки Синьої щастя –
миттєва грайлинка,
Як вода у струмочку,
що срібно співа:
„Я маленька твоя Українка!”
Я вінка різнобарвного –
квітка одна,
Калинового серця твого
лиш краплинка.
Я сльоза твоя чиста,
усмішка твоя –
Я маленька твоя Українка!
Я веселки твоєї тонкий промінець,
Оксамитів, світанків –
роса намистинка,
Я серпневого колосу
злато дитя,
Я маленька твоя Українка!
Я гаївка твоя, що і взимку дзвенить,
У сумний важкий день
я надії пір’їнка,
У затишнім гніздечку
яєчко святе -
Я маленька твоя Українка!
Я шовкове вітрильце
у морі небес,
Твого ясного прапору
нитка іскринка,
Дух любові і миру,
що вільно воскрес -
Я маленька твоя Українка!
Краю зоряний мій,
моя пісня жива,
Я співаю
бо я - УКРАЇНКА!
Пісня про сестроньку
Із батьківського краю
привезла її,
Мою сестроньку
рідну – калину.
І з тих пір у дні смутку
і радості дні
Я до неї спішу й
серцем лину.
Чарівнице моя,
ти в любові зросла,
В ясні дні і журливу погоду
Завжди гарная ти -
і весела й сумна -
Як душа світла нашого роду!
Калинонько моя,
ти ж мені як сестра,
Рідна серцю твоя
чиста врода,
Молода й осяйна,
коли цвіт твій буя
І розкішна, як ягоди вродять.
Мов вінок нареченої -
цвіт навесні
І горять ясно кетяги взимку,
Ніжно-мила і мудро-свята –
то все ти -
Бо від роду ти в нас - Українка!
Понад ставом в садку
я зростила її -
Мою сестроньку рідну, калину
І тепер у дні смутку
і в радості дні –
Я до неї спішу й серцем лину!
Ода травенятку
Травенятко зелене
потягнулось щосили,
Рученята раскрило,
мов світ хоче обнять –
Як пташина в гніздечку,
що випробує крила –
Я боюсь, ненароком,
йому шкоди завдать.
Шовковиста билинка,
трави-мами малятко,
Відродилось з під снігу
після днів зимових,
Перші квіти ще сплять,
а воно нетерпляче
Привітать хоче Сонце
від рослинок усіх...
Тихо-тихо шепоче
оксамитову пісню,
В такт розгойдує вітер
акварельні листки...
І яскравий метелик –
принц лимоново-ніжний,
Пропурхнув над цим дивом,
мов живі пелюстки.
Ходімо закликать Весну! ->
Ходімо, дитино, до лісу,
де сосни високі шумлять,
Попросим їх весну покликать,
вітрами сказать – годі спать.
Ходімо, дитино, до гаю
і подружок білих беріз
Попросим, аби нагадали
весні, як втомив сірий сніг.
Ходімо, дитино, до саду,
де бачать рожевії сни,
Дерева, що дуже сумують,
за цвітом красуні весни.
Ходімо, дитино, до ставу,
де верби ласкаві живуть,
Вони нам найперші розкажуть,
що весна вже рушила в путь...
Ходімо скоріше до річки,
вже грає під льодом вода,
Попросим для весноньки стрічки,
щоб їх вона в коси вплела.
Ходімо хутчіш но у поле
і будем там кликать весну,
Над ним небеса неозорі
і видно стежину оту,
->
->
Якою прийде скоро в гості
Ця дівчинка осяйна,
Що сніг прожене, а у небі
Птахами пісні заспіва,
Розтопить льоди на водоймах,
Підніме зелену траву
І цвітом прикрасить
весь простір
У полі, у лісі, в саду.
Ходімо, ходімо до лісу,
до саду, до гаю, в поля,
Яка ж бо вона неозора
й прекрасная наша Земля!
Як прагне вона любові
і захисту жде від людей,
Давай-но разом допоможем
прискорити радісний день,
Коли вона прийде знову
ця дівчинка чарівна -
З блакитними стрічками
в косах
->
->
І з іменем ніжним - Весна!
Птахи нам про це заспівають
І сосни про це прошумлять,
Сади цвітом нас привітають
І вербоньки вийдуть стрічать,
Ріка щедро хлюпне блакиті
І дзеркалом стане ставок,
А луки трави оксамитом
Подякують, що ми удвох ходили
Весну закликати
Й співали про неї пісні.
Хіба ж можна всидіти в хаті
у дні на світанку весни?
Казковий вербоцвіт
Волохато-срібні котики
Вряд на гілочці сидять,
Обігріті ясним сонечком,
Ну, ось-ось замуркотять...
Пташеня – біленькі щічки,
Проспівало їм: „Дзінь - дзень”,
То, напевно, по-синичому:
„Ой, який чудовий день!”
Не боїться маля котиків,
Що рясніють на гіллі –
Їх рожево-ніжні ротики
Посміхаються у сні...
Хоча сніг лежить долинами,
Ще блищить на річці лід,
Та весна співа пташинами -
Від сну будить вербоцвіт.
Перша загадка весни
На весні, коли сніг тане,
Наче крапельки сметани,
Між зелених двох листочків –
З’являться цупкі дзвіночки -
Три пелюсточки й спідничка –
Так вдягатись у них звичка,
А біля ніг - сніг рушничком
Зовуть той цвіт?
Підсніжничком!
Пролісок
У веселий наш гайочок
Прийшов в гості пролісочок.
Радо ми його зустріли –
Привітали, похвалили.
Він теж зустрічі зрадів -
Зашарівся і розцвів -
Цвітом синім, як стрімка
Вода весняного струмка.
То й зостався в нас рости,
Щоби на радість всім цвісти
І славити сонячні дні
Блакитноокої весни.
Первоцвіт (легенда) ->
Жив-був на світі хлопчик,
мов сонечка привіт,
Він був в батьків найпершеньким,
той звався - Первоцвіт,
Волосся в колір золота
і очі мов зірки,
Слухняний, добрий, лагідний –
ним милувались всі.
Він був ще невеличкий,
коли прийшла біда -
Його матуся милая заслабла
і злягла...
Хоч був на дворі березень,
та сніг лежав навкруг,
Прийшов в такий от сумний день
до них їх добрий друг,
Він мудрим був, всі трави знав,
вмів ними лікувать
І Первоцвіта татові
поради став давать,
Він розповів, що в лісі є
така свята трава,
->
->
Яка здолає цей недуг,
що тіло убива.
Але, нажаль, глибокий сніг,
сховав рослину ту,
Одна надія на тепло
і раннюю весну.
Малий все чув, що дід казав
і тишком в ліс пішов,
А сніг глибокий там лежав
та хлопчик йшов і йшов...
І плакав він - небо молив
йому допомогти,
Щоб зміг він мамі ту траву
найшвидше принести...
І через сльози, він не зчувсь,
як вечір надійшов,
А він отої чар-трави
для мами не знайшов...
Та треба повертать назад,
поки не впала ніч...
->
->
Він сльози втер, в ліс подививсь,
О, Боже, у чім річ?
Мов жовті свічечки цвіли
між білих кучугур -
Квіти спасіння, що знесли
враз безнадії мур.
І мамі він цей дар приніс,
і маму врятував...
І первоцвітом квітку ту
народ тоді назвав...
Вона квітує у лісах,
лиш тільки зійде сніг,
А жовті квіточки її, мов
Сонечка привіт -
Вона здоров’я нам несе,
а бджілкам сік-нектар...
То ж будем вдячні їй за це,
за її щедрий дар.
І без потреби не зірвем
тендітні пелюстки,
Усім на щастя хай цвіте,
ще многії віки.
Сон трава
Шумлять сосни над нею високії,
Стелять сплюшці пухкі голочки
І у ранішнім лагіднім спокої -
Ніби чути: „Спи, крихітко, спи...”
Сон-трава - волохатим ведмедиком
В час світання так солодко спить,
Щоб о півдні блакитним метеликом
Зчарувать навіть
Сонце на мить.
Ряст
В долині, де хлюпочеться вода,
Піднявся рясно ряст на видноколі –
Різьблене листя, то дар справжній долі
І ніжних квітів врода чарівна,
В долині, де хлюпочеться вода...
Їх китяги різно-бузкові й білі
І очі відвернутися не в силі
Від споглядання тої дивини
В долині, повній талої води.
Пролісок
У веселий наш гайочок
Прийшов в гості пролісочок.
Радо ми його зустріли –
Привітали, похвалили.
Він теж зустрічі зрадів -
Зашарівся і розцвів -
Цвітом синім, як стрімка
Вода весняного струмка.
То й зостався в нас рости,
Щоби на радість всім цвісти
І славити сонячні дні
Блакитноокої весни.
Весняних барв святих вінкове дивне коло
Поглянь, барвінок заквітчав весь схил
І не ляка його весна, така примхлива,
Хрещатий стелиться собі сором’язливо
І гадки не гада, що він став дивом з див.
Із Голосієво зеленим дитинчам,
Тендітним пагоном, колись в наш сад
потрапив,
Он як розрісся і краси предків не втратив -
Від блиску зелені, аж боляче очам –
Це глянець листя – сонце відбива,
Блакитні квіти – мов палітра неба -
Йому ж для щастя таку обмаль треба -
Не м’яли б в метушні його стебла
Та цвіт не рвали б марно, без потреби
І буде барв-вінком всміхатись всім краса...
Про це на вушко шепотіли верби
(його землячки з верхнього ставка).
Всі прижилися тут, синички у тім певні,
Бо як колиска дзіньок гілочка гойда,
А від пісень пташок теплішатимуть весни,
Від сонця і краси любов в серцях воскресне
І колу радості ні краю, ні кінця...
До весняних турбот знов кличе нас Земля,
У небі першої веселки перевесло
Освячує сади і зорані поля
І барв святих вінок так душу звеселя,
Що в захваті її аж до небес піднесло,
Щоб зорям проспівать про диво
Барв –Вінка!
Жовтії кульбабки –
пухнасті курки-рябки
Скільки сонця на галявині
Від засилля баб-кульбаб,
Ніби сідало зеленеє
Для пухнастих курок-ряб.
Жовтим пір’ям з Сонцем дражняться,
Та не знає з них ніхто -
Побіліють скоро платтячка,
Розлетиться пух-перо...
Ну, а поки що безмежная,
Ніби сідало всіх ряб,
Сяє золотом галявина
Від усміхнених кульбаб.
Цілунки сонця
Жовтий цвіт і білу шапку
Має дівчинка кульбабка,
Ще зелений сарафан,
Хто сказав, що то бур’ян?
Її листячко корисне,
Як здавить - білий сік бризне,
На губах він ой гірчить -
Та проте лікує вмить.
Пелюсток зберемо жмені
І наварим з них варення,
Взимку ним прикрасим
бабку,
Той згадаємо кульбабку -
Віночок жовтий
й сарафан,
А ти казав,
що то бур’ян!
Люпин, Мак та Купальниця ->
Повчальна квіткова бувальщина,
Яку на хвості здавен носять сороки,
Тріщать білобоки її на всі боки
Та щоби хоч щось розібрать,
Нам требам сорок мову знать.
Мені переклад зробила синиця,
А я вже з синичої вам, як годиться,
Бувальщину перекажу,
А може як слід я її запишу,
Щоб слухали ви, чи читали
І байку на вус намотали...
Ото ж - Люпин, Купальниця, Мак -
а все починалось отак...
Люпин закохався в Купальницю...
Блакитний він – жовта вона
Раділи навкруг: „Гарна пара,
У нашім саду розцвіла...”
Та ось що сороки сокочуть –
Бо тільки за день сталось так –
Із жовтою квіткою поряд
Розцвів помаранчевий Мак!
Той мак козаком був скорим...
Сказав квітці: „О, чарівна,
Здається мені, що ми схожі
З тобою, мов брат і сестра...
Давай завтра поберемося
Та й будем жить горя не знать
Ти ніжна така – мов шовкова,
А в мене – козацькая стать...
То ж будуть у нас гарні дітки,
Яскраві немов промінці –
Всі доньки – жовтенькі лелітки,
І в батька мачки – хлопчачки...”
->
->
Купальниця, ніжно зітхнувши,
Йому тихо мовила: „Так,”
Бо в серце її нетямущу
Вразив словами козак.
До нього припала й не дише
І любо їм в парі стоять,
Лиш вітер спідничку колише,
Чого ще у неба благать...
На них вишня цвіт осипала,
Немов би красуні фату,
З пелюсток своїх приміряла,
А вітер вітав молоду...
Та лиш через день, два не більше
Став мак уночі пропадать,
Раз сівши на буйного вітра,
Подавсь кудись долі шукать
Купальниця теж світ за очі...
Сич гаві казав; над ставком
Вона бліда ходить що ночі,
Мов зустрічі жде з козаком...
Люпин від жури не загинув,
Більш долю не став спокушать,
Стояв собі гордо під тином –
Ну, й красень, його б малювать.
Не личить красивому бідкать,
->
->
Весна не для суму пора...
Люпинща – рожева сусідка
До нього з садочка морга.
І кажуть свати з рушниками
Вже скоро до неї підуть –
Їх Сонце ясне обвінчає –
Хай разом у парі цвітуть...
Маленьких люпинчиків щедро
Засіють в веселім саду
Й сороки розкажуть відверто
Усім про щасливу сім’ю.
А ще всім сороки тріщали,
Вони ж ой як люблять плітки,
Зійшла в лузі сила силенна
Травневих ранніх мачків...
То ж хай стережуться
дівчатка -
Ромашки, гвоздички,
всі- всі-
Й поменше слухають казки,
Які всім шепочуть мачки
Крокуси
З Карпат привезли нам
повну корзинку крокусів,
Коли вони вже геть
перецвіли,
Ми посадили їх в рядки –
чітко по кольору
В нашім саду
у вересневі дні.
А в березні, вже сніг
не на заваді,
Тож на осонні –
Сонця дар весні...
Крокують крокуси –
немов би на параді –
Рядами сині,
поруч жовто-осяйні,
Радіє серце весняним забавам
І б’ється в грудях, не жалкує сил -
Бо на очах під Сонечком ласкавим
Міні-курчатами прикрасився кизил.
Гіацинти
Справи всі свої покиньте
Та мерщій на двір –
Розцвіли ж бо гіацинти –
Діти ясних зір.
Білі, жовті і рожеві,
Кольору бузку –
Грона наче з парафіну
Квітнуть в квітничку.
Ну, а пахнуть -
несказанно –
Диво аромат –
Травня сонячні парфуми
Огорнули сад.
Відпочиньте парфумери –
Як такі діла –
Гіацинтів кавалерів
Надійшла пора...
Навіть горобці замовкли
В трансі від краси
І вітання шлють вродливцям
Милі крокуси.
Нарциси
Нарциси біліші від снігу
Засяяли у квітничку...
А запах такий від них лине,
Наче весь світ у цвіту.
Не буду я квіти зривати,
Хай радо під сонцем цвітуть,
Немов в своїх рідних Карпатах,
Я ж рада, що їм добре тут.
Маленька, моя полонинко,
Ой, як же люблю тебе я!
Ти серце моє полонила
Зірками небес в світлі дня!
Як тюльпан і Сонце
граються
В мене тато спитав:
Що то, доню, за пан?”
А то ж просто розцвів
у садочку тюльпан.
Він високий і гордий
квітковий гетьман,
Бо червоний шовковий
у нього жупан.
Цупке сильне стебло,
соковитеє листя,
Пан від спеки зомлів,
розстебнувся й розкрився...
Та інтересно,
коли сонечко ховається,
Його пелюсточки
до купи знов збираються.
Це, видно, у них з сонцем
така гра -
Я знаю це, а кажуть, що мала...
Маргаритки
Що то? Маленькі клубочки із ниток?
Та ні! То ж розквітла сім’я маргариток -
І начебто вийшли гулять у траві
Поважні мотрони й Маргусі малі.
Білі, рожеві, яскраво-червоні
Цвітуть у долині, як в рідному домі,
Так легко і гарно себе почувають
І шанобливо усіх нас вітають -
Розкішні дорослі і милі малята –
От як би нам крихіток цих не прим’яти,
Хай радо собі у травичці цвітуть
І сонячну радість усім нам несуть,
Щоб многії літа клубочками ниток
Цвіла в цій долині сім’я маргариток.
Їх бачила я у Карпатах високих,
Там диво-смереки вартують їх спокій,
Стоять круг галявин, мов вічная варта,
Де світять жаринками крихітні ватри
І бризками радості сяють в траві
У сонячні дні і у дні дощові -
Маргусі, Марго, Маргаритки –
Це ж квіти весни!
І до чого тут нитки?
Веселі братики (лічилочка)
Втекли з уроку математики,
На клумбі сіли загорять
Веселі різнобарвні братики -
Я ж взявся їх порахувать.
П’ять жовтих і один коричневий,
Сім синіх ще червоних сім,
Чотири білих, три блакитненьких...
Ой, збився з ліку я зовсім...
За боки з сміху взялись братики,
Яскраві сонячні братки
І кажуть: „Йди на математику -
Погано знаєш її ти!”
Прокинувсь я, лежу і думаю,
Який кумедний був мій сон...
Піду у сад полічу братиків,
Я ж бо в навчанні чемпіон.
П’ять жовтих і один коричневий,
Сім синіх і червоних сім,
Чотири білих три блакитненьких...
І всіх разом їх?................
Так! 27 яскравих братиків,
Весела дружняя сім’я!
„12” в мене з математики,
Бо я рахую їх щодня!
Масляна квіточка
На схилі квітнуть квіточки
травневої пори,
Блищать, мов маслом змащені,
їх міні-пелюстки,
Маленькії пелюсточки,
мов диво золоте,
І джмелик над люстерками
у захваті гуде.
Жовтків жовтіші бризкітки,
салатові листки,
То сонце килим виткало
для дівчинки весни!
Ті, що душу окриляють…
Між сосон чубатих,
що вийшли до річки,
Стежинка весела біжить
Та я зупинилась,
бо очі зустрілись
З красою,
що світлом бринить...
Ліхтарики білі,
немов з порцеляни,
Умила ранкова роса...
Конвалії ніжні,
конвалії славні -
Ви травня легенда жива.
Ніжніших парфумів,
як ваші, не знаю –
І в цю зачаровану мить
До світлого дива
я знов прихиляю
Коліна, щоб серце зцілить.
Ще з років дитинства,
ви знак перемоги,
Яку в світ приносить весна,
Не рушмо краси –
нехай многії літа
Вона душу нам окриля!
Сині півники щастя
З села дитинства у щасливу путь,
Колись зпурхнули дивовижні квіти,
По різному їх люди скрізь зовуть -
Та правда в тім, що їх не можна не любити.
З тих пір і в місті навесні цвітуть
Ірисів, чи Півників купини,
Їх мечі-листики гордо несуть
Охорону цвіту щохвилини.
Змалювати їх? Де ж взяти слова,
Що розкриють повністю ідею,
За агресію листків
хтось в них вбача
Бойових півнів –
я ж Архі-Дею
Бачу в кожній з найчарівніших квіток –
Тут і шовку блиск, галактик сяйво й бархат...
Дивна витонченість пелюсток, Чари форм –
О, це все бачить варто!
Тому і вартують листки-вартові
Архи – дейно – ірисовий півників спокій,
Бо далекі галактики заздрять Землі –
То ж вона має Квіти – Що Щастя приносять!
Небесна благодать гармонії
Чомусь мені здалось не дуже гарним
слово,
Яким красу пресвітлу маю величать?
Пі-вонії, пі-вонії, пі-вонії –
Ну, не бринить мені в цих звуках
благодать!
Ці квіти божество
в Китаї та Японії,
Сам імператор
перед ними падав ниць...
О, скільки величі в них
й ніжної гармонії,
Ніколи зверхньо на ці квіти
не дивись!
Навчись їх споглядати
як ікону,
Бо квітка і бутон –
мов мати і дитя
І я побожно прихиляю голову
Під сяйвом пелюсток
у позолоті дня!
Післямова.
Та в горлі лоскочеться
все ж не те слово,
Яким словник радить
Красу світлу звать -
Хай буде для мене
їй ймення Гармонія –
Лиш тільки подумала...
і пішла Благодать!
Пісенька про вишеньку
Блищать під сонцем вишеньки -
Аж лоскотно очам,
Від щастя склалась пісенька -
Її дарую вам...
Слова в ній всім відомії
І лагідний мотив -
Отак: ля-ля про квіточку,
Яку дощик умив,
Про песика і киценьку,
Про райдугу – дугу,
Про сонця ноти – вишеньки
На гілочці в саду.
Гайлардія
Ці квіти зве моя бабуся
„джмелики,”
Хоч пелюстками вони схожі
на метеликів,
Та серединка, як поглянуть
іздаля –
Точнісінько пухнасте джмеленя!
І летять радо золотаві
волохатики
До своїх нових квіткових
братиків...
Джмелина повниться сім’я -
Гудуть джмелі, співаю я,
Бо кругом мене гвардія –
Джмелів й квіток гайлардії.
Та буду звать всіх: „Джмелики”
На заздрість всім метеликам!
Про бабусю кашку, гвоздики і ромашки,
про літній лужок і квітковий танок
Лиш коник-цвіркун
взяв у руки смичок,
Вийшли одразу гуртом
на лужок,
Щоб в вальсі кружляти,
легкі танцівнички –
Кофтинки в них жовті
і білі спіднички...
Їм факел рожевий
здійма конюшинка,
Метелик від щастя
завмер на хвилинку:
„Як звуть, вас красуні?
О, як сяє вбрання!!!”
„Ромашки ми білі –
таке в нас ім’я.”
Навкруг жовта кашка
духмяно зітхає:
„Чому апетиту в дівчаток немає?
Такі вже тендітні
аж серце болить...
Що кашка пахуча
даремно кипить?”
Та бджоли гудуть,
не дають сумувать
По мед запашний до бабуні
летять...
->
->
І бабки злетілись
на сонячний бал,
І Петрів батіг
в гору квітку підняв,
Блакитнішу неба –
таку ж осяйну:
Хай буде Міс – Літо
на нашім балу.”
Сестрички-гвоздички
не змінюють звички,
Як завжди вдягнули червоні
спіднички.
А білий в’юнок –
ніжний мамчин синок,
Красунь чарівних
запросив у танок.
То що? Феєрверк
в ясне небо зліта?
Ні, просто квітує
гвоздичок сім’я!
Кружляють ромашки,
все крилате – літа,
Прийшло красне літо – пора золота!!!
->
->
А кашка кипить, в небо шле аромати -
Мету мабуть має – весь світ вгодувати,
Шепоче на вушка маленьким зайчаткам:
„ Які ж бо бліденькі ромашки – дівчатка!
І ніжки тоненькі, і шийки худенькі –
Погано годують їх ріднії неньки!
Відмовив їй зайчик: -„То ти, бабцю, гладка,
А вони балерини, - в них мода така!!!”
Післямова.
Бабуню послухай, з’їж всю свою кашку
І підем всі разом на луг, де ромашки
Кружляють з гвоздиками в дивнім таночку,
А жовтая кашка так пахне медочком.
Лілеї
Немов би казковії феї
З далеких прекрасних зірок,
В духмяних хмаринках лілеї
Спустились в вечірній садок.
Високі у них капелюшки,
Як у справжнісіньких дам,
І сни про дива Попелюшки
Вони подарують всім нам.
Схиляє голівку покірно
Маленький турботливий паж,
Хлопча – золотавий лелійник -
Чарівних казок персонаж...
І ніжно співають орелі
Пісню липневу свою...
Лілеї, білі лілеї
Знову цвітуть у саду!
Немов би казковії феї
З далеких прекрасних зірок,
В духмяних хмаринках Лілеї
Спустились в наш дивний садок!
Паняночка
То не квітка з поля дика -
То паняночка гвоздика,
Розцвіла в саду,
і я до неї йду.
У рожевенькій сорочці –
Всі різьблені пелюсточки
Сяють у саду
і я до них іду.
Пахне панночка так ніжно,
Наче з перукарні вийшла,
А живе в саду
і я до неї йду.
Листя світле, мов сріблясте
Обрамляє панну щастя
В сонячнім саду і я до неї йду.
Панну гарну привітаю,
Цвісти довго побажаю,
Ой, яка ж краса,
от ти в нас яка!
Ти не квітка з поля дика,
Ти паняночка гвоздика!
Тебе не зірву,
бо я ж тебе люблю!
Найсправжнісінький козак
Ой, гей, гоп, Червоний мак,
Найсправжнісінький козак -
Гнучкий стан
і чорні вуса
Жупан зелено-гарнюсій,
Сатинові шаровари...
Він шукає собі пари,
Щоб з лиця була пригожа,
А то ж, звісно, повна рожа,
Мов би зіронька ранкова,
Наречена козакова!
І рясне духмяне зілля
Прийде радо на весілля,
Принесе дарів до схочу –
Сонце дня і зорі ночі,
Ще із дощиком хмаринки,
Щоб здоровая дитинка
Народилася у них
Й милувала в саду всіх...
Ой, гей, гоп,
червоний мак -
На усі сади козак...
Першочервнева історія або
Калюжно – дворовий триллер
Дощ налив величезну калюжу,
А калюжа малим не байдужа...
Наче море вона загадкова –
Серед двору мов срібна підкова.
Дітлахи її з толком вивчають,
Гілочками ямки виміряють,
Підсипають пісок, роблять гатки –
Всі при ділі, все в повнім порядку!
Та Юрко вийшов в двір в чобітках,
Став по центру, неначе маяк,
Гулівер у казковій країні –
Дав команду кожній дитині...
І поплив флот на всіх парусах...
Наш Юрко, як заправський моряк:
„Всіх свистать! Підтягнуть паруси!”
Несе Вовчик з вірьовки труси,
Славко лащить кухонний рушник,
Два Миколи – підодіяльник...
Нащось вийшла у двір тьотя Паша,
Враз розбіглась флотилія наша...
І кричить з вікна малий Данило:
„Тьотя Паса це наса Гадзіла!”
І сумують в калюжі труси,
А було стільки щастя й краси...
Верещать і Славко і Миколи
Та вони не забудуть ніколи
Першу подорож в дивних світах
І шум вітру в тугих парусах...
Бо якщо ми подумаєм друзі –
Що моря – це ж ті самі калюжі.
Не злякає романтиків шквал
Ремінцево-крикливий скандал...
Сонце сіло, скінчівсь літній день.
Так відмітив двір захист дітей
Чорнобривцева рідня - то
прадід, дід, татусь і я
Русі кіски, чорні брівки,
Я татова „Чорнобривка,”
Він мене так ніжно кличе
На нього ж схожа я з обличчя!
А він „Чорнобривчик” у своєї мами
У них в роду діток здавен отак звали,
Тому кругом хати
цвітуть пишно завжди
Ці квіти чудові,
мов з бархату, справді ж?
В них сонячні фарби
і безліч відтінків,
Вони люблять сонце,
ясніють в затінках.
Ми завжди їх хвалим,
у суш поливаєм
І ними просторий
наш дім прикрашаєм.
До пізньої осені квітнуть навколо
Мого тата „тезки” – хоч він в нас Микола.
А я звуся Леся, вже п’ять років маю,
Та всі „чорнобривкою” скрізь величають,
Та я не в образі, цим навіть горжуся –
От „тезки” портрет малювати учуся.
Ходжу в дитсадочок і скоро на святі
Мої „Чорнобривці” ще й буду співати.
„Слова” – тато каже: „в цій пісні прекрасні
Про рід чорнобривий наш
Славний і красний!”
Волошки
Ні, ні не вітринная брошка,
А неба і поля дитя –
Відкрила очка волошка
У сяйві серпневого дня.
На тлі золотавім пшениці
Сяє блакиттю вона,
Любуються дивом синиці
І жайвір від щастя співа.
Я зроблю на пам’ять світлини
Цього незабутнього дня,
Від заздрощів „ахнуть” вітрини,
Бо в них цього дива нема.
Волошки-2
Ні, ні не гламурнії брошки –
То сяють блакиттю волошки
На тлі золотавім пшениць
І серце мов жайвір бринить.
Зроблю я красунь цих світлини,
Від заздрощів ахнуть
вітрини,
Бо в них цього дива нема –
Дарунку серпневого дня!
Сокирки
Погляньте, будь ласка,
мов міні-колібрі
Завмерли у ранішньому повітрі -
Крильцята – сині пелюстки
І як у тих пташок дзьобки.
Вітер кущики колише,
Пташечок квіткових тішить,
Їх запрошує: „Давайте,
І зо мною політайте. ”
Та гарнюні не спішать
В небо літнєє злітать,
Бо які із них пташки? –
Вони ж сокирки польові...
Рідня їх – маки та ромашки,
І ще волошки – волохашки...
Ховаються з ними
у житі – пшениці -
Не хочуть мінять свого роду традицій.
Та понад усе сокирки
люблять волю,
Безмежно-безмежне широкеє поле...
От цим і схожі на пташок,
Що мов спурхнули з сторінок
Яскравого журналу,
Який купила мама.
Ми будемо його читати,
Щоби багато всього знати –
Про птаство, звірів, риб і квіти,
Ой, скільки ж є краси на світі...
А завтра знов підем у поле,
Де сокирки цвітуть на волі,
Немов малесенькі пташки,
Чи ходиш до них в гості ти?
Флокси
Отакі от парадокси -
Побіліли зовсім флокси,
А той рік були -
Зовсім не такі.
Колір свій блідо-рожевий
Змінюють – не модний вже він.
Запахи від них бентежні,
Вони ж горді, незалежні
Головують в квітничку,
Ведуть мову отаку:
„Ми сучасну моду знаєм,
Цього року одягаєм
Білі кольори –
бо брендові вони...”
Їх малинові подруги
Геть прив’яли, ніби з туги...
А як тут не тужить?
Як їм поряд жить
З цими кралями новими,
Модницями садовими?
Хоч тікай з садка -
Біда отака!
Мама квіти примирила -
Воду в вазочку налила
І в ранковий час
Здивувала нас.
Бо букет біло-рожевий,
Сонечка привіт серпневий,
Наш прикрасив дім -
Усім так добре в нім.
Ми любуємось на квіти
І ранковеє повітря
Їх дивний аромат
Шле в тінистий сад.
Блакитні дзвоники
дитинства
Дзвоники ніжні,
блакитики милі,
Чом для серденька
такі ви красиві?
Бо нагадали мені ви дитинство -
Мамину пісню, стежину тінисту,
Запах суничний, сосни кремезні,
Сонячний дощ в райдугах перевеслах,
Шурхіт ваш тихий,
мов сором’язливий,
Боже, яка ж то
була я щаслива...
Дзвоники ніжні,
блакитики милі,
Любуюся вами -
душа защеміла...
Ви дзвоники пам’яті,
дзвоники щастя,
Не можу я вами
намилуваться.
Ви добрії духи,
ви спогад з дитинства -
Там тато, сестричка
і мамина пісня
Дзвоники ніжні,
блакитики милі,
Голівки схилили,
мов все зрозуміли...
І задзвонили про світлії дні
Де мама і тато,
й ми з сестрою малі.
Рудбекія -
посол дружби і миру
Рудбекія, рудбекія,
рідня твоя далекая
Цвіте собі в Америці,
неначе у нас в Жмеринці.
Будем вважать,
що штат Техас
Має рідню в саду у нас.
Фото зроблю, зберу валізи,
Мені світлини замість візи
Будуть в країні, де далекая
Живе рідня твоя – рудбекія.
Колись тубільні індіанці
Тобі вклонялись рано в ранці
Й побожно звали квітку гарную –
Рудбекією Сонцесяйною!
Ми штат Техас
у рідну Жмеринку
Запросим в гості із Америки,
А Сонцесяйная рудбекія
Стане стосунків дружніх Меккою.
Всі почнуть їздить і дружить -
Мене й рудбекію хвалить.
Люби мене
Люби мене, люби мене -
Які гарні слова!
Народ так квіти назива...
Там, де тече ріка,
Біля затоки є лужок,
Я там їх і знайшла -
Блакитну ніжність пелюсток
В малюнок свій взяла...
Другу на день народження
„Портрет” їх надішлю –
„Люби мене,
Люби мене”
Я квітами скажу
Гостя з туманного
Альбіону
Із Альбіону туманного
потрапили прямо в наш сад
Петуній живі грамофони
тому років десять назад.
З тих пір квітне в нас кожне літо –
до самих морозів-снігів
Улюблена квітка англійців,
прикраса тамтешніх садів.
Вона витривала і ніжна –
палітра її кольорів –
Від снігу біліш – білосніжних
до темних як ніч пелюстків
Чарівні її аромати
під вечір наповнюють двір,
Так вишукано всіх вітати
нас леді ця учить з тих пір,
Коли з Альбіону туманного
привезли її до нас,
Онук ще був зовсім маленьким,
тепер супермен –
лине час.
Ехінацея
Від всіх недугів панацея
Квітка здоров’я – Ехінацея.
Немов би велика червона ромашка,
Зплутати з іншими цю
панну важко –
Бо горда краса –
прямо у небеса
Із пурпуру квіти здіймає,
Так ніби свою славу знає!
Цвіте вона з літа
до самих морозів,
Цим тішить нам очі
попри всі прогнози...
Ще шишка з насінням,
немов булава –
Хто, хто – вона має на неї права!
Бо й корінь у неї, скажімо до слова,
Здобув здавен славу собі „Золотого”
Напій з нього роблять
супер екстремальний,
Замінить вам каву
цей дар життєдайний.
Як хочете красиво й довго жить,
То з пурпуровою красунею дружіть,
Бо від усіх недугів панацея,
Здавен відома всім Ехінацея
Хоста
Ніжні дзвоники хости
Невеличкого зросту,
Капелюшками гномів
По казкам нам знайомим
Між зелених купин
Піднялись як один.
Приїздіть до нас в гості -
Подивуйтеся хості.
Ми прикрасили нею
До альтанки алею.
Тепер хоста завзято
Усіх кличе на свята,
Щоб частіше збирались,
На красу любувались.
Якщо любите гостів,
Компанійськую хосту
Посадіть у саду -
До вас перша прийду.
Дельфінії
Немов із сліпнучого інею,
Зробив за ніч маг чарівник -
Білі – пре білі дельфінії,
Старався він, видно, як міг...
Вони стоять горді красою,
Мов гори у вічних снігах,
І кожен із нас мимоволі
В захопленні вимовить:„Ах!”
І бджілка кружляє над квітами,
І наче питає у них:
„Ну як це – на вас серед літа
Лежить недоторканий сніг?”
А то із сліпучого інею
Зробив за ніч маг-чарівник
Біліші від снігу дельфінії -
Старався він, видно, як міг...
Зоряні квіти
Називають люди вас зоряно –
Видно ще у прадавні віки
Предки марили супер просторами,
Коли бачили в небі зірки.
Щоб наблизить святу неозорість,
Полетіть до зірок із Ковша -
Квіти-промені – айстрами -
зорями
Стала ніжно кликать душа.
Ну, а може хтось так поетично
Цю осінню красу оспівав –
Що в серпневім нічнім зорепаді
З вас букети коханій збирав.
Айстри – зорі, немов з срібла
золота
Променисті пелюстки у вас –
Тільки перлам роси ви дозволили
Прикрашать вас у ранішній час.
Повновиді обранки долі
Й геть прості – але все ж зірочки,
Ви стійкі у своїй непокорі –
То є тест, що ви
справжні зірки!
Шипшинові гірлянди ->
Шипшинові гірлянди
хтось запалив в саду -
Хоча, ще сяють айстри,
жоржини у цвіту...
Поважні хризантеми –
це в них шапки як сніг,
Гойдають головами:
„Ну, хто б подумать міг?
Ну, хто отой дотепник?
Ну, хто ж той жартівник,
Нас у саду побачивши,
сказав, що Новий рік
Прийшов уже у гості,
Хто так сміятись звик?
От лишенько, це ж треба,
от сльози через сміх...
->
->
Сороки-білобоки тепер
роздзвонять всім,
Що зплутали шипшини
цвіт з снігом зимовим.”
Шипшинові гірлянди
засяяли в саду
І, дійсно, що сороки
тріщать про дивину.
Скликають всіх дивитись
на наш казковий сад,
На сніжні хризантеми
між вогників гірлянд!
bottom of page