top of page
Творчість Елеонори Зими
(дівоче прізвище - Синиця)
Дивозаповіт
Загаптую віршами
полотна листків
І тільки срібло-золото
вкладу у зорі слів,
Немов казкові сонечка,
нехай вони цвітуть,
Синочку й ніжним донечкам
ясну осяють путь,
Онукам й малим правнукам
ті збережуть світи,
Куди з веселок радості плекала
я мости,
Там закодований навік
бентежний дивограй,
Вивчай дитино літери –
світ щастя відкривай
Ой, як любо в світі жити
Хаточко, моя біленька,
Приберу тебе гарненько,
Підмету кругом хатини,
Квіти прополю за тином:
Жовті півники та мальви,
Ой, як хороше, як гарно!
Призьбу підведу червоним,
У букет зберу півони,
Буду їх я вишивати,
Про них пісеньку співати.
Хрестиком я вмію шити-
Ой, як любо в світі жити!
Винахідлива Марічка
Півник, мій кукаріканчик,
Нащо будиш мене вранці?
Ще на дворі не світає –
Півник голосно співає,
Дам йому я жменьку жита –
Буде він мене жаліти,
Коли вранці він співатиме –
Дзьоба крильми закриватиме!
Медові намистинки
Чуйте! В вулику-хатиночці,
Там де меду намистиночки,
Дзизкотіла бджілка з братиком -
Малим джмелем – волохатиком:
„Дж…ж…ж, не випущу з льоточка,
Бо замурзана сорочка!
Ти ж…ж…ж не джмеликів маля,
А смугасте тигреня!
Та гарніш чеши кучерики,
Бо сміються вже метелики,
Скажуть мухам – „Гляньте в гаї
Тигро-ведмежа літає!
Полякаєш усі квіточки -
Не дадуть вони нам їсточки.
З страху бідненькі закриються,
Не пущу, поки не вмиєшся!
Треба це вж-ж-же вміть робити –
Час до дитсадка ходити!
Мені ж-ж-ж час вж-ж-же мед збирати
Для маленького дитяти.
Он воно поглянь всміхається –
Зубки чистити навчається!”
Про Марічку помічницю
Різні квіти по шнурочку
Садить мати у садочку,
А Марічці аж лоскочеться –
Помогти так мамі хочеться!
Мама хвалить :
„ Добре, доню, поможи,
Я не бороню!
Завтра зранку полий з лійочки
Чорнобривці й чорнобоивочки.”
Мала вранці рано встала –
Ще сестричка старша спала.
Ой, яка важка робота!
От турбота, так турбота!
Поливати грядки з лійочки...
А, це що за бур”яниночки?
Гарно так попрацювала!
А сестричка чомсь сказала:
„Ой, Марічко-трудівниие,
Вирвала всі чорнобривці!
Як берешся помагати –
Треба старших розпитати.
Ну, не плач, не плач, маленька!
Вдвох посадим їх рівненько,
Будуть старші говорити -
- Які ростуть гарні діти!”
Як метелик шукав товариша
Метелик різнобарвний
Тріпоче над мачком,
До нього ніби тулиться
То тим, то цим бочком,
Немов би каже квіточці:
„А ну ж, давай злітай –
Разом будем літати ми
У поле і у гай.”
Та відказала квіточка,
Шовкові пелюстки:
„Я тут плекаю зернятка
Малесенькі мої
І маю тут лишатися,
Щоб як підійде строк,
Засіяти гарнесенько
Наш сонячний лужок.”
Хитра кицюня
Киця м’якенько ступає,
Мурчить – пісеньку співає.
Мружить киця вічки –
Просить: „Дай водички,
А ще краще – молочка –
Я ж гарнюсінька така!”
Розумний песик
Лежить Рябко коло будки
І гарчить – аж видно зубки...
„Чом ти, песе, розсердився?
Чи ти, песе, не наївся?
Хочеш каші гарбузяної?
Чи крупи кукурудзяної?”
Каже песик:
„ Що я Мурка?
А чи ваша ряба курка?
Треба кісточку мя дати –
То й не буду я гарчати!”
Мишача пісенька
У коморі сіра миша
Мишеня своє колише –
- Підростай скоріше, синку!
Будем разом їсти шинку!
Будем гризти смачне сало –
Тут усього є немало!
Миша довго би співала,
Раптом киця занявчала...
Музика любові
„Мр, мр” - киця кошеняті,
„Пі, пі” - мишка мишеняті,
„Гав, гав” - собачка цуцику -
Так ніжно наче музика.
„Му, му” - корівка до теляти,
„Ме, ме” - коза до козеняти,
„Куд-куди” –курка ціпочкам,
„Люблю вас” – неня діточкам.
Колисанка – запитана
То чиє чистеньке ліжечко?
А хто миє малі ніжечки?
Молочка кому у кружечку?
Чиє вушко на подушечку?
А хто очка закриватиме?
Тихо-солодко дріматиме?
Чия доня маціпусіннька?
Чия квітонька гарнюсінька?
Мамина і татова.
Дві маленькі колисанки
для Данилка і Оксанки
Для Данилка
Місяченьку – яничаре,
Чом сховався ти за хмари?
Ятаганом блискаєш
В сина над колискою.
Не лякай моє дитятко!
Бо воно лягло вже спатки!
Виросте син ого-го –
Той побачим – хто кого.
Дві маленькі колисанки
для Данилка і Оксанки
Оксанчина колисанка
Зіронька жовтенька
Промінь веселенький
Послала в хатинку,
Там де спить дитинка.
Мила моя дівонька –
Сама наче зіронька.
А які лагідні слова тобі говорить матуся?
А ти їй? Молодець
Колискова
Ходить вечір полем – гаєм,
Вже пташинка спать лягає,
До своїх гніздець летить -
І моє дитятко спить...
Вітерець – хлопчик – шелихвіст
Стих і не шепоче з листям,
У долинку спать спішить -
І моє дитятко спить…
Киця бубликом лягає,
З кошенятком вже не грає,
Йому тихо муркотить
І моє дитятко спить...
Склали пелюстки тюльпани,
Лине в човні нічка панна,
Почина срібно співать -
І всі дітки в люлях сплять...
Спи моя рідна пташинка,
Вітерець мій, пелюстинка,
Моє ніжне кошеня!
Рідна зіронька моя!
Ш-ш, ш-ш, ш-ш, ш-ш...
А-а, а-а, а-а...
Зачарований джмелик
Ой, яких пухнастий джмелик
Чомсь літає кругом мене!
Як побачив мене дівоньку –
Захтів сісти на голівоньку!
Видно дума, що я ружа!
Мама каже: „ Схожа дуже!”
Віршик про курочку
і розумну дівчинку
Курочка-куріпочка
Водить малі діточки,
А вони такі дрібнюсінькі,
Як кульбабочки жовтюсінькі.
Ціпки всі порозбігалися,
Під квітками заховалися.
Курка квокче-наче плаче –
Налякалася добряче!
А, я дівчинка маленька,
Хоч маленька – розумненька.
Знаю як їх відрізнить –
Ціпка бігає й пищить!
Якщо киця вмивається
Сидить киця коло хати,
Наче віхола кудлата.
Лиже лапку, вимиває
І за вушко закладає.
Мама каже, мама знає –
- Киця гостів НАМИВАЄ.
Ледача жабка
Жабка кумкає в городі...
Просить зміни у погоді!
Кваче, кличе дощик,
Щоб лив воду в горщик.
Бо стоїть суша й спекота –
А їй плавати охота!
Хоче у горнятку жити –
Їй до ставу лінь ходити!!!
От така ледача жабка!
Зайченя- приблуденя
А у нас живе в городі
Зайченятко.
Само собі поселилося
Біля грядки,
Там де морква і капуста зеленіє
Та ми цього для малечі не жалієм.
Бо нема в нього матусі,
Нема тата -
Є лиш вушка, хвостик, лапки –
Не багато.
А кругом – одні жахи –
Йому муки,
Тому зайчик
Не дається
Нам у руки...
Ой боїться, ой боїться
Всіх зайчатко,
Щось почує -
Стриба швидко
Через грядки.
„Ти не бійся, ти не бійся
Нас, маленький,
Живи у нас скільки хочеш,
Друг сіренький.
Їж капусту, хрумкай
Моркву
На всіх хватить,
Лиш дерева не гризи коло хати.
Не псуй кору яблуневу у садочку.
Ну, а так живи собі в холодочку.”
„Чудові” вишиванки
А у братика Іванка
Є сорочка-вишиванка,
Він як в неї нарядився
Цілий день ні з ким не бився:
Ні з Данилком,
Ні з Ільком,
Ні з бичком,
Ні з півничком.
Мама каже:
„Чудасія! Це бабуся Настасія
Візерунок такий знає,
Що від бійки помагає.”
Я попрошу рідну маму,
Навколішки стану прямо:
„Не знімайте мамо з Іванка
Цю чудову вишиванку!
Ну що там з нею скоїться?
А в нас синці загояться -
У Данилка,
У Ілька,
У бичка,
Та півничка!”
З Йванком ми прийшли до ставу,
Та спитать забули маму.
Сонце гріє, припікає....
Плаваєм ми та пірнаєм...
Загоряли аж до втоми -
Йванко каже: „Час до дому.”
„ Та ще трошки! Дві хвилини!
Ось дивись – пливу на спині!”
Раптом чуєм: „Йванко-о! Данько-о!
Ну і буде вам від мамки!
Мама дуже вже сердита –
Різкою вас буде бити.
Буде бити і казати –
Треба дозволу питати!”
„Що ти кажеш, базіка!
Наша мама не така!
Буде нас вона сварити
Та вона не буде битись –
Бо у неї як у Йванка
Така сама вишиванка!”
Ось так!
Як Данилко дядьку
Грома «дістав»
Цвіркуни концерт давали...
Я терпів...
Але ж „дістали”...
Встав, пішов узяв гармошку,
Грянув пісню про „Антошку”...
Голосив про „тралі-валі”,
Що нам їх не „задавалі”
Прислухаюсь... стало тихо,
А взяло б усіх вас лихо!
Мовчите! Ні „до”, ні „ре”!
Раптом грім... як лупоне!!!
Видно наші „тралі-валі”
Дядьку Грома аж „дістали”.
Потім дощ як уперіще!!!
Розбігаймося, хто швидше!
Малі скачуть – я біжу –
Наче з ними я дружу…
Тихо дощ став лопотіти –
Нас соромити, журити...
Лопотів він, лопотів...
І усіх нас помирив!
Цвіркуни вже не тріщать.
Я мовчу.
І Грім ліг спать.
КРА -СО -ТА!
Вишенька і білочка
Вишенька на гілочці
Посміхнулась білочці:
„Не чіпай мене, руденька,
Ще зелена я й кисленька,
Як наллюсь червоним соком,
Підморгну тобі я оком –
Ну, тепер давай зривай -
На те й зріє урожай!”
Та відмовила руденька:
„Дякую тобі чемненько!
Вишеньок я не люблю,
Але з радістю зірву,
Як поспіють, дам Оксанці
На варенички в сметанці!”
Їжачкові подарунки
Бабуня прийде у гості
І мені щось принесе -
Чи гарбузик, чи морквинку,
Може навіть разом все:
Огірочок, помідорчик,
Яблучко і бурячок -
Скаже: „На, бери, онучок,
Це мені дав їжачок”
Він носив це все на спині
І в хатиночці складав,
А тоді мене покликав
І отак мені сказав:
„Знаю є у вас онучок,
Гарний хлопчик, молодець,
Я збирав йому дарунки,
Заморився я вкінець.
Хай малий ваш цим ласує,
Сильним спритним хай росте!
Хай він вовка уполює,
А чи просто прожене.”
Зерна нового врожаю
Колосками, колосками –
Золотими колисками
Вітер ніжно колихає
Зерна нового врожаю.
Запеленуті манюні
Солодко дрімають в люлях –
Малі чубатенькі братки,
Однолітки близнюки.
Сонце літнє шиє з ранку
Золоті їм вишиванки.
А дощі поллють гарненько –
Щоб росли, були чистенькі.
Їм пташки співають пісеньки,
Щоб тягнулись стебла високо.
Ранок радить їм тихенько:
„Стійте дружно і рівненько!”
Край доріг волошки зорями –
В колір неба неозорого. Блакить з золотом єднається
В серце радістю вливається.
Радій, милий, рідний край –
Росте гарний урожай!
Гулівер із квітничка ->
Пелехатий, рудий сонях
Біля хати став босоніж,
Не в городі, не на волі –
У широкім без меж полі,
За тиночком, коло ганку
Розкрив квітку на світанку.
Його мама пожаліла:
„Хай росте сонячне диво,
Хоч в квітничку він серед квіток,
Буде як велет серед діток.
Але якщо пофантазуєм –
Квітками казку намалюєм.
В зимові довгі вечори
Ми розфарбуємо її.”
Лишень погляньте – малі братики -
Піджали ревно губки-бантики,
Метелик їм шепнув можливо,
Що у садку з’явилось диво.
Нагідки сонцем розмальовані
Звели очиці зачаровані:
„На нас цей схожий здоровань
Такий же колір
Глянь-но, глянь!”
І чорнобривці різнобарвні
Підняли свої брівки гарні:
„Оце так диво – неба милість
Маленьке сонце народилось!”
Схилились маки у пошані -
В шовках ошатних пани й пані.
Блакитний дзвоник потягнувся -
Новому другу посміхнувся.
->
->
Стрункі, цнотливі Лілеї,
Неначе милі добрі феї,
В казкових гострих капелюшках:
Червоних, білих жовтих в мушках,
Розлили ніжності парфуми:
„Ой, сонце-квітка – хто б подумав?”
А у красольочок медових
Плетуться дивнії розмови
Про нову радість – квітку-сонце,
Це вам не квітничкові хлопці,
Не ті кручені паничі,
Що розцвітають поночі,
Завжди кудись все лізуть, пнуться...
І чим гордують, задаються?
Навішали скрізь грамофонів,
А з них музики ніякої.
Кричали - обплетем тинки -
Усіх запросим на танки.
Трубили всім про дискотеку –
Та поки лише коза мека.
А цей красивий парубійко,
Хоч сильний, та не лізе в бійку,
І зовсім носа не дере –
На нім оркестр комах гуде!
Він навіть в дощик ясно світить,
А чемний – ніде правди діти,
До всіх вітається привітно,
Радіє сонцю, дощу, вітру.
Лиш гляньте – Мальва- королівна
З ним поряд, як мала дитина!
Він як казковий Гулівер!
->
->
От став би він у нас царем!
Сонях почув це й осміхнувся:
„Мене царем? Я не очувся?
Ой, милі квіти, годі, годі –
Мої ж бо родичі в городі!
Матуся, тато і брати,
Сестрички любі, золоті.
У нас під жовтим ластовинням
Зріє чудовеє насіння
Для дівчаток й хлопчиків,
Дорослих і горобчиків.
Ми ним всіх раді пригостити,
Ростіть здорові пташки й діти.
Нас щедрості навчали з малку
Земля і Сонце,
Вітри й Хмарки.
А найдобрішую науку
Дали дбайливі людські руки,
Бо лиш вони одні царі
На нашій Матінці Землі!”
Дощі бувають різними
Дощі бувають різними:
Ласкавими і грізними,
Холодними і теплими,
Жаданими й халепними,
Весняними й грибними,
Осінньо-золотими.
З громами милі декому,
А я люблю з веселкою.
З проханням до хмаринки
Прилетіла хмарка -
Бризнула дощем
„Невже тобі жарко
Дай дощу нам ще –
Щоб напилися до схочу
Поля, сади, гаї,
Щоб хліба, фруктів – овочів
Були в нас врожаї.
Щоб ліс подарував гриби,
А луки буйство трав,
Щоб ми здоровими росли
Серед рідних отав.”
Літачкова наука
Паперовий літачок
Впав в калюжу на бочок
Та лежить всміхається:
„Ось як воно трапляється!
От тільки що іще літав,
А тепер я пароплав!
Давай, Данилко, підштовхни –
Ура, умію я пливти!!!”
Учись малий у літачка,
В біді не вішай носичка –
Хто від невдачі не реве –
Той й полетить і попливе...
Небесні памперси
Небо дощем випрало
Замурзані хмарки,
Вітерцем розправило
Серпаночки пухкі,
Підсинило кінчики,
Розвішало сушить,
На сонячних промінчиках
Та чистота висить.
Я від краси у захваті,
А мій маленький брат
Кричить:
„Так от де роблять памперси
Для діток-немовлят!”
Загадка
Літнім вечором над темним гаєм,
Куди сонечко спати лягає,
Я побачила в небі індика -
Він сердитий був й дуже великий,
Біг кудись, розчепіривши пір’я,
Я спитала у нього знечів”я:
„О, великий , сірий індиче!
Чом біжиш ти все швидше і швидше?
В час вечірній, що сталось з тобою?”
Але він лиш мотнув головою,
Ще сильніш настовбучив пір’їнки
Торхнув щось і... впали краплинки...
На долоньку упала краплинка -
Індикова, чудова пір’їнка...
От би мамі її показати
Та її так лоскотно тримати.
Я сміюсь від пір’їнок отих
Та куди дівся сірий індик?
Лиш за гаєм вкладається спатки
Жовте-жовте веселе курчатко!
Повертайтеся, лелеки!
Ой, високо та далеко
Летять білії лелеки
В синій вишині...
Наче пливуть
Морем синім,
А навкруг лопоче піна
Все курли, курли...
Ой, лелеченьки, лелечки,
Біля хати
Недалечко
Влітку
Ви жили,
А тепер пусте гніздечко,
Як розбитеє яєчко
Ой курли, курли...
Повертайтесь, дуже прошу!
Нехай вітер-листоноша
Вісті принесе –
Летимо до вас з Весною,
В свої ріднії
Покої,
У своє гніздо!
Людям на добро!
Людям на добро!
В любеє село!
bottom of page