top of page
Садова пісенька
 
Сонечко пташок збудило,
По деревах розсадило -
І заспівала вишенька
Про красне літо пісеньку,
А яблуньки і сливки
Про райдуги – грайлинки,
Черешенька щосили,
Що ягоди поспіли,
Сміялась горобцями
Й кидались камінцями.
На груші із айвою
Змагались між собою
Сороки – білобоки,
Узявши крила в боки,
Тріщали, стрекотали -
Про що – й самі не знали.
В смородині й порічці
Дві піночки сестрички
Ніжнюсінько так пікали
Неначе діток кликали.
А верби та берізки
Дзенькали про доріжки
У сонячному лузі,
Де бігають їх друзі,
Оленки і Данилки,
Тараси й Катеринки,
Марічки і Олесики,
І кішечки і песики,
Романи і Оксани,
Юлії й Богдани.
Тетянки, Олі ,Валі
Самі співайте далі
Як в світі жить прекрасно -
Хоч це і так всім ясно!!!
Я поїду у село
 
До бабуні і дідуся
Влітку жить переберуся.
На все літо у село!
Ось де класно – здорово!
Буду я у ліс ходити,
Рибу на ставу вудити,
Пить парнеє молоко,
В клуб ходити у кіно.
 
Полуниці до не схочу
Їсти з ранку і до ночі.
Загорять, пірнать, купатись
Спортом цілий день займатись
 
Порубаю усі дрова –
Стану ого-го здоровим –
Мускулястим як Шварценегер
І засмаглим наче негор.
Скажуть всі:
„Везе тобі,
Що є родичі в селі!”
 
А комп’ютер мій і скейти
Можуть трошки відпочить,
В кінці літа повернуся –
Буду з ними я дружить
Не піду до зоопарку
 
Не піду до зоопарку -
Там птахи в неволі.
Краще заспіваю зранку
З жайвороном у полі,
А у зиму дам пшона
Синичкам веселим,
Хай тінькають край віконець
Нашої оселі.
 
Звеселяють серце нам
І дарують щастя,
Але ж треба й нам подбать
Про них в дні ненасні.
Пожаліймо і велику
Й крихітну пташинку,
Що всім служать з роду віку
І влітку і взимку!
Оповідка про криницю
 
Під калиною ще діда – прадіда
криниця,
Навіть в спеку крижана,
чиста водиця
Б’є дні – ночі із джерел,
що в глибині
Дарує щедро всім – усім,
тобі й мені
Вщент повні відра
найщирішої любові,
Цим мовить: „Пийте до схочу,
ходіть здорові,
Вчіться ділитись радістю із світом,
Як я роблю для вас це з роду – віку.
Хай кожна крапелька моя
до вас бринить:
„Беріть, беріть –
лишень не забрудніть.”
А може це продзенькали
синички,
Які злетілись на калину
край кринички...
Подякую усім  за щедру ласку,
Пташки у відповідь мені:
„Дзінь, дзень, дзінь- дзень,
будь ласка!”
Свята водиченька
 
То не річка, то не річечка,
То з небес шовкова стрічечка
У долину проливається,
З нами в вигадках змагається:
Ось прикинулась люстеречком,
Бо розлилася озеречком,
Верби вдячно прихилилися,
Вітерцем причепурилися.
Чи мурчить співає пісеньку,
Як котятку мама киценька.
 
Золота вдень, а чи мідная,
А під місяцем струна срібная,
Зранку чисто туманами вмиється,
І з блакиттю ген-ген в плесах злиється.
То шумить і бурчить ніби свариться,
На запрудах з рибалками бавиться...
 
Чи над греблею зробить дзвін-райдугу
Аж до Сонця з Землі з семи див дугу...
Заквітчається в плавнях лілеями,
Стане юнкою, чи диво феєю.
То човни розгойдає на хвилях,
То пісочок в подолі помиє,
А увечері мовить нам казки:
„Не шуміть” - тільки просить:
„ Будь ласка!.
Розкажу про сома  і про  щуку,
І про мудру риб”ячу науку,
Про хвацьких парубків лящів
І обережненьких линків,
Ще  про русалок – лоскотушок...”
 
Тих казок нам не переслухать...
Та, щоб  їх шепотіла річенька –
Не забруднім  її водиченьки,
Не кинемо, зберем сміття,
Щоб грала в річечці вода
Бо то не річка, то не річенька -
То дар небес -
Свята водиченька!
Повчальна лічилочка
про щедру суничку
Маленькая суничка
своє серденько  - личко
Підняла поміж листочків,
бо достигла ягід дочка.
Ще в п’ять пелюсток квітку білу
парасолькою розкрила,
На сонці щоб не перегріться,
а щедро, радісно ділиться
Своїм цілющим ароматом
з друзями, а їх багато:
Із дзвоником небесно-синім –
таким сумним, таким красивим,
З балеринками ромашками
та кмітливими мурашками,
Із метеликом і мушками –
подружками – цокотушками,
Із джмеликом та бджолою,
що не зна влітку спокою,
З зеленою жабкою,
золотою бабкою,
З вайлуватим слимачком,
хазяйновитим їжачком,
З ящіркою надпрдкою,
і з тобою ізі мною -
Для всіх – усіх зріють
оті намистинки  -
Суниччиних ягід
червоні краплинки,
Солодкі-солодкі,
духмяні-духмяні,
Росою умиті,
немов мальовані.
Та сороки протріщали,
що не всіх ми пригадали,
Ще є хитре мишеня
і пухнасте кошеня,
Його мама Мурка,
песик, ряба курка.
А ще гуска з гусенятком
і свиня із поросятком,
корівка із телям,
і коза із козеням,
Качечка із каченятком,
кобилиця із лошатком,
 В полі заєць, в лісі лис,
вовк, ведмідь –
хто залишивсь?
Білочка із білченям,
ховрашок з ховрашеням,
Горобці, синиці, гави,
голубів без ліку пари...
Так  що всіх разом нівроку –
рахувать маєм мороку!
А суниць не так багато,
як же всіх обдарувати?
В мене є одна підказка,
вислухай її, будь ласка:
„Ти пів дня не ніжся в ліжку,
росяну знай в ліс доріжку,
Там суничками ласуй,
співай пісні і не сумуй!
Бо така помовка є –
Нелінивим Бог дає!”
Повчальна оповідка
про ящірку
 
Зеленіша, чим травичка,
Ящірочка невеличка,
Вона прутка, мов блискавка,
Лиш мить якусь виблискує
У сонячнім промінні
На теплому камінні,
 
Бо ледь зачує небезпеку –
Тікає швидко і далеко:
Що сил зі страху шкрябає
Маля чотирилапеє.
Але ж, як що підведе хист –
Нападникові лишить хвіст,
Новий невдовзі відросте –
Бо воля їй – понад усе!!!
 
Так іноді бува, щоб волю мати –
Кровне своє треба нападнику
                                                   віддати.
Хай дурень тішиться „відірваним   
                                                  хвостом”
Ми ж від таких невігласів бігом...
Нам день пошле сонця промінчик
І відросте ще кращий „кінчик”.
Цей віршик іще раз перечитай,
І слабших себе ти не зобижай,
Щоб прикрашало світ в різномаїтті дня
Вольнолюбивеє мале ящереня!
Жабеняцький рай
 
Сонцем лагідним зігріта,
край дороги  в лузі,
Жабенятським раєм літа
розпливлась калюжа.
Жабенята – голопузі, наче огірочки,
У пупирчиках зелених,
з води рячать очка –
На метелика, на мушку,
комарика й бабку,
А мені одна манюня
простягнула лапку...
Я б узяв її до дому
та брат мовив: „Годі!
Кожен там повинен жити,
де треба природі!”
Жабці мовив  я: „Бувай,
будь здорова, підростай,
Їж комариків до схочу,
Раз ти так до них охоча...
Бережися небезпеки –
Довгоногого  лелеки,
Він по луках походжає
Собі їсточки шукає.”
І попливло у світло дня
Мале, веселе жабеня...
 
Післямова.
А може опівночі рівно
Воно обернеться в царівну?!
Ой, кручене киценятко
 
Ой, кручене киценятко,
Мами Мурочки малятко.
Колобок малий, пухнастий,
Ой, ой, ой – ти ж можеш впасти!
Що ж ти вилізло високо,
А тепер мені морока!!!
Як дістать тебе з гардини
Без пожежної драбини?
 
Твоя мама нявчить – плаче
Мене просить: „Ой, юначе,
Порятуй моє дитятко,
Йому час лягати спатки,
Пить тепленьке молочко,
Хто ж його дістане, хто?”
 
Дома сам я, всі далеко...
Я малий, але зкумекав –
Зібрав по хаті всі подушки
І кошеня зтрусив , як грушку,
Щоб перелякане котятко
Нарешті вклала киця спатки.
Мурка: „Мур” - мені сказала
І в щоку поцілувала,
Ще й потерлась об ноги:
- Дякую за допомогу!
Руденьке,  ніжне,
симпатичне кошеня...
Руденьке, ніжне, симпатичне кошеня –
Лежить м’яким клубочком на долоні –
Малюсінька-пухнаста цяця-доня –
Кицьки Марусеньки – пасхальнеє маля...
Ще навіть не навчилось муркотіть,
Вперше відкрило сіро-вогкі оченята,
Але вже вміє душу нам  зціляти,
Лиш тільки тим, що на долоні так
Довірливо лежить!
Сільська Гламурочка
 
Порося рожеві щічки
Плямкає салат із гички -
Рожеві очка в щічках тонуть
І хвостик мов рожева кома,
Блищить на сонечку щетинка,
На просвіт рожевіють вушка свинки
І п’ятачок весь у рожевім соці,
Мов квіточка, рожева плямочка на боці,
Пузик кругленький, як рожевенька валізка...
Передні ніжки влізли повністю у миску –
Мале воно – тому, ще трохи не культурне,
Але ж яке воно чарівне і   г л я м у р н е!
Гарним манерам буду вчить його щодня!
Поїдем з ним на Евроконкурс –
Свиня”!
 Европейським свиням
всім на зло.
Приз Евро–миска   -
привеземо  у село.
А поки порося-гламурні щічки
Весело плямкає салат смачний
із гички!
Зефірчик
 
Порося біло-рожеве
я назвав Зефірчиком,
Воно снідать полюбляє
салатом з кефірчиком,
На обід суп овочевий,
на вечерю кашка,
Виросло таке нівроку,
що вже й піднять важко.
Не дай Бог з їжею затримка –
все село страждає –
Воно так голосно кувіка –
себе захищає.
Свої права поросячі знає
на „зубочок”
Отакий собі Зефірчик –
свинячий синочок.
Теляткові на день
народження
У телятка бугай татко,
Матуся – корівка.
Тато ого-го великий –
Наче руда гірка...
Мама гарна, круторога,
Так любить малого –
Пригощає молозивом
Сина дорогого.
Вилизує аж до блиску
Кожную шерстинку,
Каже ніжно: „Му-му-му – 
З народженням синку!”
А у нього мокрий носик,
Язичок шершавий,
Темні очка, довгі вії –
Як в тата і мами.
Колір шерсті мов вогонь
І на лобі зірочка,
Стрункі ніжки, гнучкий хвостик –
Така гарнюня миньочка!
Я малому дам водички
І шовкової травички –
Хай но трішки підросте –
Йому ж лиш перший день іде!
„Вогником” його назву,
Ой, як я вже його люблю!!!
Марійчина мрія
 
Я попрошу маму й татка:
„Заведімо  лошенятко –
Краще щоб була кобилка –
Шовковиста довга гривка.
Я із нею подружуся,
Доглядать її навчуся,
Знаю, що то не забава,
А відповідальна справа:
Кожен день треба кормити,
Прибирать, малечу мити.
Навчать, як буде підростати,
Щоб з нею разом виступати...
Ми з нею станем – Зірки цирку!
Давайте заведем кобилку.
Дам їй ім’я чудове   - „Мрія!”
Як гарно  -  „Мрія і Марія
Уперше на арені цирку!!!”
Ну заведіть мені кобилку.
Ой, страх
 
 Я подружився з поросям –
свинки Одарки дитинчам.
Воно веселе й розбитне –
кругом свій п’ятачок сує...
 
Раз, я одів йому навушники –
хотів привчать його до музики.
Та настовбучив він щетинку,
хвіст закрутив, як ту пружинку,
 І так заверещав що сили,
неначе світ йому не милий,
Ще й плеєр мій давай вовтузить –
на вепра вмить  став схожим дуже.
Таки ж втоптав плеєр в грязюку –
отака вдяка за науку!
 
Що я скажу сестричці Ніні:
„Не вийшло з Хрюші Паганіні? ”
Та якщо сталось вже отак –
Хай зветься він тепер – „Ой, Страх”!
Сміється дід Семен чим дуж:
 
„Ну, як з таким Євро-союз –
В нього ж з рожевого дитинства
Занадто забагато свинства”
А ти малий не порося,
Тож слухай музику щодня,
Знай Моцарта і Лисенка,
Співай веселі пісеньки,
Рости здоровим і розумним,
А ще красивим і КУЛЬТУРНИМ!!!
Бабине сек'юріті
 
У баби Галі є гусак –
Це – кіно безплатне,
Обісцє боронить так,
Як охоронець штатний.
 
Лиш почує шум якийсь,
Кричить так натхненно
Бабин гусак сторожовий,
Мов морська сирена.
Ґелґотить, сичить, шипить
Ще боляче скубеться –
Його краще не дражнить,
Немарно ж „Герой” зветься!
 
Та за бабою він ходить,
Наче отой хвостик;
В магазин разом, по воду,
До сусідок в гості.
Іде поважно – чап-чалап
Червоними лапами
Усім гусакам  гусак –
Сек”юріті бабине.
Гусячомовні проблеми
 
Російська гуска кричить:
„Га – га -  га ,”
Бо ще із малечку отак
навчила мати.
А наша українська:
„Гел, гел, гел”
І хто їм буде оте „Га – га - га”
 на наше   „Гел, гел, гел” перекладати?
От гусаки майже
однаково сичать –
Що українські, що російсько – закордонні...
Я їх усіх на курси „Есперанто”
записав...
Он як кивають головами –
значить згодні!
Гороб’яча  „наука”
 
„ Ців-ців-ців,  цірі – ці -  ці” –
Посварились горобці!!!
Ґвалт підняли, як у раді,
Так зчепились , що й не раді!
Що ж бо ви не поділили?
Чом кричите отак щосили?
Ну, й розійшлись, спинитись важко,
Вже й позабули про комашку,
Яку першим Гриць побачив –
Он обскубаний він плаче...
А комашка вже далеко –
Чим дуж тіка від небезпеки.
 
На дурнів цих малих дивись –
Розважливим будь, не сварись
Заради сущої дурниці –
Ти все ж людина, а не птиця.
Не просто гарний, ти  - розумний
хлопчик,
А не сіренький Гриць – обскубаний  
горобчик...
Яке ім’я -  така й хода
                                                             
Іде качка – хить, хить, хить –
Туди – сюди качається,
А чому вона так ходить?
Бо так називається!
От якби її назвали
Ну, скажімо, „грація” -
 
Вона б навшпиньочках ходила
І тільки під овації.
А так іде собі – хить, хить,
„Качка” – одним словом...
А як вона стала б ходить,
Якби звалась „Корова”???
 
Над ставком біліють хмари,
Наче лебедині пари,
Піднялися в небесах –
Дивовижная краса...
 
А лебеді все те бачать,
Крила вигнули  - неначе,
Вони танцюють па-де-де.
Хто їх навчив цим рухам? Де?
 
Їх хореографи не вчили,
Вони до студій не ходили,
 
Та як тримають гордо шиї
Птахи божественно-красиві.
Це ми у них вчимося грації -
За це їм щирії овації...
І ще оплески окремо –
За ставка чарівну сцену.
Усім хто диво це створив
І нас у гості запросив.
Три дні горів за селом ліс...
 
Три дні горів за селом ліс –
Чи кинув хтось недопалка?
Чи хтось багаття не згасив?
Чи просто „жарт” недоумка?
Ліс рятували всім селом -
Із міста була техніка...
Навіть міністр із літаком
І гвинтокрилів декілька...
 
Приборкали стихію все ж...
Та про болючі втрати,
Нагадував пташиний зойк:
„Де, пташенят шукати?”
 
Мовчали велетні-дуби,
А гордовиті сосни
Сльози живицеві лили
На опіки безбожні...
В мить очорнівша, не зове
У гості нас поляна,
 
Бо ще не скоро заживе
Її болюча рана...
 
Три дні горів за селом ліс
Чи кинув хтось недопалка?
Чи хтось багаття не згасив?
Чи просто „жарт” недоумка?!
Артистка з сусідського двору
 
Жовтоока вереда,
Питаєте хто така?
Так це ж коза Пріська –
Мекало сусідське!
 
Їй завжди все де до шмиги:
От сьогодні – не той вигін,
І вона буде мучатись,
Бо там нема з ким буцятись.
 
Ми з Мишком будем далеко –
А поруч ходять лиш лелеки –
Два бусоли краснозьобі –
Смішні їм вибрики худоби.
 
Ото ж Пріська і мекає...
Нагадує вам декого,
 
Ця жовтоока вереда?
Живе поблизу вас така?
Та терплять всі це її вічне „ме”
За молоко її смачне.
 
Вона ж те знає й вередує,
Нас іноді з Мишком лупцює...
Отака артистка –
коза сусідська Пріська.
Пухнаста принцесса
 
Із жовтенького курчатка,
біла як снігурочка,
Виросла за тепле літо
в нас на дачі курочка –
Гребінець наче корона –
у три ряди зубчики,
Дзьобик гострий, мов точений,
Оченятка – ґудзики...
Ще рожевії сережки,
панчішки жовтенькі -
Її звала я Ціпурик,
ну іще маленьку...
А тепер такій красуні
не гоже так зваться,
Буде в нас вона Принцеса –
в неї ж з пуху плаття.
Я надіну їй намисто
із ягід калини,
Вона мені засокоче:
„ Дякую уклінно”...
Заберемо ми до міста
подружку чубату,
Трон – гніздечко на балконі
вже зробив їй тато.
Буду її доглядати,
дам водички й гречки,
Може знесе до Великдня
вона нам яєчка...
З мамою ми їх розпишем
чудо-кольорами
І запросимо вас в гості –
порадіти з нами!
До серпня у гості
 
Серпень всіх кличе на свято Врожаю,
Серпень  народження нині справляє!
Йде до господи смаглява Пшениця –
Руки у боки – як та молодиця!
Вуса підкручує в коморі Жито,
Яблучка котяться соком налиті.
Пихатий Гарбуз закрутив оселедця
Та кушаком підв’язать штані пнеться -
Так вже сопе, що аж мало не трісне,
Та ще й на Диню з під брів оком блиска.
А та Диня, мов  господиня,
В плахту убралась, та ще й пов’язалась
Жовтим очіпком – шовк здалеку видко.
Усім своїм родом,  зеленим народом,
Прийшов Виноград і всяк йому рад.
А он Огірочки, вже лізуть до бочки,
Туди ж Капустина – хирлява дівчина,
Накуталась влітку, аж жалко сирітку!
 
Картопелька вічком Цибулі моргнула –
Та й заревіла – бо мабуть забула,
Що їй Картоплині, хоч є чим пишаться -
Та  треба до баби чемненько вітаться.
А он іде Морква, як тая ружа,
І Часничок білий все кругом кружить.
Тільки Морквина – Красная дівчина
Косу запліта та все шле привіти
Вояці бравому – Гороху кучерявому.
Біла Квасоля круг Соняха в’ється,
А він наче Сонце до неї сміється.
Вправний козак – Червоний Буряк,
Веде за ручину, як жар дівчину –
Червону Перчину.
Їх зустрічають і радо вітають
Вишні та Грушка, Окріп та Петрушка...
 
А от дядьку Хрона, от злюча „порода”
Ніяк не допросишся вийти з города...
А Льон з Коноплею вже рушники стелять
Ой буде ж у Серпня та свято веселе!
Невтішний експеримент
 
Хочу стати я дослідником -
Ходжу із збільшуваним склом...
Ти не бійся мене, півнику,
І не тріпай так крилом.
Я лише хочу роздивитися,
При збільшенні розглядіть
Чому твоя кожна пір`їночка
Отак на сонечку блищить –
 
Бо ніби змащенії маслечком,
Крила дужії твої,
Ну, а хвіст, немов би райдуга,
У яснім небі повесні.
Ну, чого ти такий дикий?
Ну посидь хоча б момент –
Це ж в моєму житті перший,
Так сказать, експеримент.
Ти чого кричиш придурку?
 
Що, не віриш у мій хист?
Он сміється з тебе курка
Квокче: „Ну, й, Петро, артист!”
Кричить, біга, мов здурів,
Не дається в руки...”
От тепер я зрозумів -
Що то є наука –
Петро з обскубаним хвостом
Увесь переляканий,
Я через збільшувальне скло –
Вивчаю подряпини.
Татові відкриття
 
У божої корівки – синок боже теля?
Тато – божий бугай?
Донька – божа теличка?
А те що тільки народилось – боженя?
А як впізнать хто, де? - допитувавсь
Данилко.
 
Розумнику малий, ти гарно їх назвав
Жучків оцих дрібних – синка, татуся,
донечку
Але, щоб далі ти мене не „діставав”
Запам’ятай у нашій мові вони
звуться „Сонечка”
 Чому?  Чому? Сам не візьму до тями!
О, здогадавсь – червоні, круглі мають
темні плями!
І заховай це збільшувальне скло!
Вони,  в нас „Сонечка” –
вони усі - Воно!
Непедагогічні вірші,
  або життя як воно є...
Стара бабуся равликом
За правнуком Павликом
По подвір’ю човга- човга,
Малий носом з злості шморга,
 
В курнику ховається,
Спересердя лається:
„Ви,  бабо, старі й горбаті,
 
То сиділи б краще в хаті
Та чесали б Юльці коси,
А то скрізь суєте носа –
Тільки на черешню виліз -
Ви під нею як той Штірліц.
Тато так про вас казали,
Бо ви всіх уже, дістали.
 
Як нема вам що робити,
То почніть в школу ходити,
А живете триста років –
Бо не вчили ви уроків.
 
Як би ви до знань тягнулись,
То уже б давно „загнулись”,
От би я тоді радів –
Черешню всю за день об’їв!”
Повчальний сон
 
Сонця  промінь сів на парту
І сказав мені: „Посуньсь,
Можеш, хлопче, бити байди,
Замість тебе я повчусь,
 
Ой, набридло ціле літо
бавитись, ледарювать,
Розважать в садочку квіти,
Вишням щічки малювать...
Інше діло -  бути учнем!
Форма, ранець – красота!
Ходить в школу, стать розумним -
Без освіти скукота,
Ні читати, ні писати
Я не вмію, от конфуз...
От би стати як твій тато,
Закінчить престижний вуз,
Мать професію хорошу,
Гарні гроші зароблять...
 
Ну, давай мінятись, хлопче,
Я вже в класі – ти йди спать...”
День, дзелень”  над самим вухом
Слава Богу, не проспав,
Але те, що в сні прослухав -
Я на вуса намотав!
До дня вчителя
 
Данило я, Романович
І звусь так не з проста
Мені ім’я нагадує,
Якого роду я,
Якого роду – племені,
Яких прапрадідів,
Як боронили вони край
Від грізних ворогів,
Про те, як об’єднань змогли Людей за для добра,
Щоб мова наша в цім краю,
Мов квітка розцвіла.
  
Щоб ми пишатися могли –
Який в нас родовід
І рідну мові берегли
Від забуття і бід.
А поки, що із друзями
Вчусь грамотно писать
І як же нашій вчительці
За це не дякувать?
 
А скільки ж вона всього зна,
В усіх науках ас,
І нас малих розумників
У неї цілий клас.
Вона як добре сонечко Всміхається завжди
Тож Лідію Степанівну
Вітаєм з святом ми!
Розмова першокласника
з дошкільням
Діточкам маленьким
Не дано все знати,
Треба їм дорослих
Слухати й питати...
Вдячним будь за ласку,
 
Ніжність і добро -
Для діток хороших
Так життям дано.
Підростати чемними,
Менших захищати
Та перш добрим словом,
Як нас учить мати.
 
А як що малий пустун,
Слів не розуміє
З ним ніхто не буде грать
І він пожаліє,
Що не слухався порад,
Став як бур’янинка,
Ну, не плач, в нас все гаразд!
Ти ж чемна, дитинка?
Головне хтіть андерстіть
 
Мій знайомий Джон з Канади
Буде у нас місяць жить.
Сім’я рада, та проблема -
Як нам його розуміть?
Мій англійський – дуже літл,
А він знає десять слів
Рідної своєї мови –
Мови прадідів, дідів.
Та нічого, „ноу проблем” -
Я ж кмітливий, й він козак
Я питаю: „Щось ю вонтиш?
Він зкумекав: „Єс, єс, так!”
Чи кажу: „Говай квикліше,
Бо автобус наш – бай, бай”
Він спокійно: „Ноу проблем,
Некст автобус ві чекай”
Ну ж бо: „Лет ас уже стендапать,
Бо вже час нам гоу вей”
Джон відмовить: „Ноу проблем,
Ай ем фініш, все окей!”
Я питаю: „Хочеш ітать?”
Він поважно: „Єз оф корс”
Будеш ітать борщ із салом,
З гарліком і пампушкомз?
Чи кажу: „Ай гоу сліпать,
То коли тебе стенд ап?”
Він спросоння: „Мейбі вісім,
Я донт вонтінг лонг-лонг спать”
Ми тепер із другом можем
Усі теми обсудить...
Інгліш – то є ноу проблем -
Головне хтіть андерстіть!
Ось!
Індійський слон
 
Мені наснивсь індійський слон -
Він сперш зайняв собою
Мою кімнату, потім дім,
Сад, пагорб над рікою...
На закапелках я сиджу
Не своїм голосом пищу:
„То вже занадто дуже
Ну, не рости так, друже,
З тобою поруч, я маля,
Не більш за сіре мишеня...”
Слон те почув, немов закляк,
І не ворушиться ніяк...
Та раптом він як зареве,
А вухами, як стріпоне,
І як помчить галопом
По Азії в Європу,
Я впав десь в Англії, лежу...
Під ліжком, в тяму приходжу...
Я брату розповів свій сон,
А він як розсміється:
„Ну, хто б подумав із сну слон
Теж від мишей трясеться.
Тож знай, у справжнього слона
Страшніших ворогів нема...
А те, що ти у сні літав –
То значить різко підростав
Та раджу тобі „підкачатися,”
Щоб на слонах як слід триматися,
Щоб не пищать як мишеня,
Роби зарядку так як я.
До майстрів спорту дійдемо -
Тоді махнем вдвох в Індію!”
Ну зовсім
не спортивна наука
Жовтень і на дворі мряка.
Сиро, мерзне аж собака.
З Настею хворієм вдома –
Від скукоти бере втома,
Ми читали, малювали...
Все кругом порозкидали,
П’ять раз бились, шість сварились,
Одинадцять раз мирились.
Чим би ще себе зайняти,
Трошки кров щоб поганяти?
От рішили грать в футбол –
Позабивать в ворота гол!
 
Хай за м’яча буде подушка.
Давай, тягни її Настюшка.
На дві команди розділились,
І дивно, майже не сварились...
І ну давай ганять шовкову
Туди, сюди по всьому дому.
Оце так гра – скажу вам прямо,
Неначе ми „Шахтар” „Динамо”
Уже рахунок 10:7,
Хто виграє?
Ясно ж усім!
Настя спішить,
Бо час стікає...
Підніжка... „пеналь” пробиваю...
Щосили – бах, подушка – трах...
І вся розсипалась по швах...
 
А тут прийшла мама з роботи,
Стала у дверях: „Боже, що це?
На дворі осінь, як картина,
А в нас вже снігу по коліна.
Та щоб мені не простудиться –
Я зараз вами буду гріться...”
 
Тепер ми будем пам’ятати –
В футбол на дворі треба грати!
Жива сопілочка
 
Ой,  синиченько  маленька,
Чепурушко веселенька,
Скільки ж радості в тобі
Навіть в сірі грудня дні.
Ти в віконце заглядаєш,
Мені пісеньку співаєш:
„Тінь-тінь, дзень-дзень,
 
Тінь-тінь, дзень-дзень
Не проспи короткий день!
Вставай, насип-но в годівничку
Пшонця мені і двом сестричкам,
 
 
Моїм братам горобчикам –
Розбишакам – хлопчикам,
Трьом сорокам, п’ятьом гавам,
Парі голубів ласкавих.
 
Хутчіш вставай-но тінь-тінь-дзень
Нам голодно в зимовий день! ”
І з гілочки на гілочку
Зліта жива сопілочка.
Такая крихітка маленька -
За всіх болить її серденько...
Тебе дбайлива накормлю.
Тебе і всю твою сім’ю.
Бо із твоїм: „Тінь-тінь, дзень-дзень”
Стає веселим й сірий день.
Запрошення в гості
 
Сонце світить, та не гріє -
Нам чомусь тепла жаліє,
Видно хоче, щоб прийшла
До нас Зимонько – Зима,
Щоб не танули сніги,
Льодом стала гладь води,
Щоб дістали ми санчата,
Ковзани та лижі,
А чи просто вийшли з хати
На повітря свіже.
Щоб у сніжки ми пограли
І зліпили бабу –
Гарну, пишну білосніжну
Усім на забаву.
Вона, як Писанка
Руслана,
Буде всім всміхаться
І хто схоче, зможе з нею
Зфотографуваться,
І відправить ті світлини
По новорічній пошті,
Запросити друзів всіх
До нас
на свята
в гості!
Який місяць чим
нас здивує
Січень – снігами, лютий – вітрами,
В березні скреснуть від льоду річки,
Квітень  - проліском, травень – розмаєм,
Ягідкам червень малює щічки,
Липень -  зчарує духмяними липами,
Серпень дожне жит – пшениць урожай,
Вересня небо дощами захлипає -
Пташка у вирій, цвіт вереску в гай,
Озолотить жовтень – сад, ліс і вулиці,
А листопад – зронить долу листки,
Грудень грудки заморозить на цурочки
І нам принесе Рік Новий на крилі.
Віршик
для маленького братика
 
Дощик крапав, крапав, крапав -
Срібними сльозами плакав,
Бо журавлі у просені
„Бувай” - кричали осені.
А там вже скоро й Покрова,
За нею  сніжная зима
І снігом стане дощик -
Плаксивий срібний хлопчик.
А ти не дощик - той не плач,
А підкидай у небо м’яч,
Він весь в веселках перевеслами,
Смієшся ти – і Небу весело!!!
Живі іграшки
                  
Ялиночку до свята
Зібрались нарядить,
А киця – наче іграшка -
Під нею вже сидить
І цуценя прибігло,
Цікаві ж ви які!
„Ой мамо, я придумала
Дай мені лоскутки!”
Два дні по міркам шила я
Шовкові кожушки
Рожевий та синенький
Й дві шапки хутряні
От буде у нас весело
От буде писк і сміх
Як скаже „Няв”  Снігуронька,
Та   „Гав-гав”  Новий рік.
А   мені мама підморгне
І скаже відповість всерйоз:
„Хто  їх прислав?  Як хто прислав?
Ну звісно – Дід Мороз!”
Я не „дідоїд”
 
У різдвяний подарунок
Нам поклали цукерки
І такі ням-ням смачненькі
Я поїв їх залюбки.
 
А іще у подарунок,
Кажуть клали – шоколад,
Подивився – ні немає -
Нащо дурите малят!
 
Ну а мама: „Як немає?
Не хватало таких бід”
І Мороза  витягає –
Прямо наче живий дід!
 
Я ревіти, я ревіти,
Ну не псуйте апетит,
Хотів з’їсти шоколадку...
Та я вам не Дідоїд!
Новорічне віншування
 
Туки, туки, тупи, тупи
Ми зібралися до купи
Ось Василь, Коза, Мелашка,
Два чорти і пан в запряжці
 
Є пісні для привітання
Господарів вшанування.
Ми вам вірші – нам гостинці -
Кожен має по торбинці.
 
В кого торба буде більша,
Той складає кращі вірші,
Про хазяїна заможного,
Сильного, непереможного,
 
Про хазяйку найщедрішу -
Дай їй Бог діток найбільше,
Про господу їх багату,
Тільки щастя в їхню хату!
 
З Новим роком, з новим щастям –
Хай воно буде найкращим.
Усім родичам Зимовим...
 
Сніг біліє навкруг, сонце соняхом
Золотиться з блакитних небес,
На санчатах, аж голова обертом
Я катаюся день увесь...
Від морозу щоки рум’яняться,
Став як той сніговик... та дарма!
За таке на мене не сваряться –
Бо у мене ж бабуся Зима!
Зима – мама, дідусь, дядько й тітонька –
Одні Зими навкруг – от так рід!
Значить ця сніжинонька-крихітка
Теж рідня – як отой синій лід?
Як синичка-гаївка і білочка,
Що зимують у наших лісах
Як берізка-красуня посріблена
І пухнастий зайчисько-біляк?
 
І зимові канікули рідненькі,
І ялинка в огнях, й Новий рік,
Київ рідний – зимо-засніжений,
І Майдан де спів, танці і сміх!
Де бажання добра роблять рідними,
Всіх людей у зимові ці дні,
Миколай в кожусі помаранчевім
Щастя зичить всім, всім від душі...
Щоб були ми здорові й багаті,
Працьовиті, в повазі росли –
 
Ми ж рідня всі – Донбас, Крим, Карпати –
України ми доньки й сини!
То ж любімо ці казковії дні,
Бо єднають нас в щасті вони!
© Copyright. Усі права захищені. Копіювання лише з дозволу автора.

Copyright © Елеонора Зима, 2014, Усі права захищені                                                                                                             

bottom of page