Пухнаста принцесса

Із жовтенького курчатка,

біла як снігурочка,

Виросла за тепле літо

в нас на дачі курочка –

Гребінець наче корона –

у три ряди зубчики,

Дзьобик гострий, мов точений,

Оченятка – ґудзики...

Ще рожевії сережки,

панчішки жовтенькі -

Її звала я Ціпурик,

ну іще маленьку...

А тепер такій красуні

не гоже так зваться,

Буде в нас вона Принцеса –

в неї ж з пуху плаття.

Я надіну їй намисто

із ягід калини,

Вона мені засокоче:

„ Дякую уклінно”...

Заберемо ми до міста

подружку чубату,

Трон – гніздечко на балконі

вже зробив їй тато.

Буду її доглядати,

дам водички й гречки,

Може знесе до Великдня

вона нам яєчка...

З мамою ми їх розпишем

чудо-кольорами

І запросимо вас в гості –

порадіти з нами!

До серпня у гості

Серпень всіх кличе на свято Врожаю,

Серпень  народження нині справляє!

Йде до господи смаглява Пшениця –

Руки у боки – як та молодиця!

Вуса підкручує в коморі Жито,

Яблучка котяться соком налиті.

Пихатий Гарбуз закрутив оселедця

Та кушаком підв’язать штані пнеться -

Так вже сопе, що аж мало не трісне,

Та ще й на Диню з під брів оком блиска.

А та Диня, мов  господиня,

В плахту убралась, та ще й пов’язалась

Жовтим очіпком – шовк здалеку видко.

Усім своїм родом,  зеленим народом,

Прийшов Виноград і всяк йому рад.

А он Огірочки, вже лізуть до бочки,

Туди ж Капустина – хирлява дівчина,

Накуталась влітку, аж жалко сирітку!

Картопелька вічком Цибулі моргнула –

Та й заревіла – бо мабуть забула,

Що їй Картоплині, хоч є чим пишаться -

Та  треба до баби чемненько вітаться.

А он іде Морква, як тая ружа,

І Часничок білий все кругом кружить.

Тільки Морквина – Красная дівчина

Косу запліта та все шле привіти

Вояці бравому – Гороху кучерявому.

Біла Квасоля круг Соняха в’ється,

А він наче Сонце до неї сміється.

Вправний козак – Червоний Буряк,

Веде за ручину, як жар дівчину –

Червону Перчину.

Їх зустрічають і радо вітають

Вишні та Грушка, Окріп та Петрушка...

А от дядьку Хрона, от злюча „порода”

Ніяк не допросишся вийти з города...

А Льон з Коноплею вже рушники стелять

Ой буде ж у Серпня та свято веселе!

Невтішний експеримент

Хочу стати я дослідником -

Ходжу із збільшуваним склом...

Ти не бійся мене, півнику,

І не тріпай так крилом.

Я лише хочу роздивитися,

При збільшенні розглядіть

Чому твоя кожна пір`їночка

Отак на сонечку блищить –

Бо ніби змащенії маслечком,

Крила дужії твої,

Ну, а хвіст, немов би райдуга,

У яснім небі повесні.

Ну, чого ти такий дикий?

Ну посидь хоча б момент –

Це ж в моєму житті перший,

Так сказать, експеримент.

Ти чого кричиш придурку?

Що, не віриш у мій хист?

Он сміється з тебе курка

Квокче: „Ну, й, Петро, артист!”

Кричить, біга, мов здурів,

Не дається в руки...”

От тепер я зрозумів -

Що то є наука –

Петро з обскубаним хвостом

Увесь переляканий,

Я через збільшувальне скло –

Вивчаю подряпини.